Navigation
Credit Lena Mucha/IMF Photos
Credit Lena Mucha/IMF Photos
Після енергійного виходу із періоду пандемії Європа зазнала важкого удару від економічних наслідків російського вторгнення в Україну. Зростання різко сповільнилося, інфляція дуже зросла і почали виникати епізоди фінансового стресу. Однак завдяки рішучим заходам в сфері економічної політики більшості країн ледве вдалося уникнули рецесії цієї зими. Зараз перед Європою стоїть важке завдання: забезпечити економічне відновлення, перемогти інфляцію та зберегти фінансову стабільність.
Зростання в європейських країнах з розвиненою економікою цього року сповільниться до 0,7 відсотка з 3,6 відсотка минулого року, а у країнах з ринковою економікою, що формується (за винятком Туреччини, Білорусі, Росії та України), також спостерігатиметься різке зниження до 1,1 відсотка з 4,4 відсотка. За прогнозами нашого останнього випуску «Перспектив розвитку економіки регіону» (Regional Economic Outlook) наступного року відбудеться помірне відновлення зростання до 1,4 і 3 відсотків, відповідно, у цих двох групах країн за рівнем доходу в умовах подолання відставання у темпах зростання реальної заробітної плати та збільшення зовнішнього попиту.
Загальна інфляція продовжує знижуватися, але базова інфляція (без урахування енергоносіїв і продуктів харчування) залишатиметься стійкою та перевищуватиме цільові рівні центрального банку навіть наприкінці наступного року. Недавнє та прогнозоване зниження цін на енергоносії сприятиме послабленню базової інфляції, але цього буде недостатньо для її швидкого зменшення.
Цей прогноз базується на припущенні, що все стане на свої місця. Європейському центральному банку та іншим органам грошово-кредитного регулювання вдасться поступово знизити інфляцію. Будь-які нові випадки фінансового стресу залишаться під контролем. Не буде подальшої ескалації війни Росії в Україні та пов’язаних з нею санкцій, що дозволить стримати зростання цін на енергоносії. Більш широка геоекономічна фрагментація, яка є ще одним «стагфляційним» ризиком, спроможним призвести до зниження зростання та збільшення інфляції, також буде обмеженою.
Проте ситуація може погіршитися на всіх фронтах — ризики для зростання та фінансової стабільності, а також ризики інфляції ускладнюють вибір варіантів політики.
Інфляційні ризики
Візьмемо інфляцію, рівень якої може лишатися високим більш тривалий час. Ціни на енергоносії можуть знову підскочити. Заробітна плата може зрости більше, ніж прогнозувалося, через те, що в умовах обмеженого ринку робочої сили працівники отримуватимуть більш високу оплату праці, компенсуючу нещодавню втрату купівельної спроможності. Зі свого боку, швидше зростання заробітної плати посилюватиме стійкість базової інфляції, що є суттєвим ризиком для багатьох європейських країн з ринковою економікою, що формується, в яких зростання номінальної заробітної плати вимірюється двозначним числом.
Можливо також, що ми недооцінюємо ступень шкоди для виробничих потужностей в Європі і ступень подальшого збільшення інфляційних ризиків, які були спричинені кризою COVID-19 та енергетичної кризою, що відбулися одна за одною. Незважаючи на те, що минулого року підприємства знайшли способи підвищення своєї енергоефективності, стабільно високі ціни на енергоносії призведуть до зниження середніх обсягів виробництва в зоні євро більш ніж на 1 відсоток у середньостроковій перспективі, з ще більшим їхнім зниженням в таких енергоінтенсивних країнах, як Німеччина та Італія.
Крім того, втрата працівниками бажання працювати довгий робочий день та збільшення кількості робочих днів, втрачених через хворобу, пов’язану з тривалими наслідками COVID-19, можуть призвести до тривалого зменшення пропозиція робочої сили та ускладнення працевлаштування на посади, що відповідають кваліфікації працівників. Взагалі, економісти, здійснюючи розрахунки у реальному часі, як правило, недооцінюють перманентну шкоду, яку завдають кризи (і, отже, переоцінюють масштаби економічного спаду), усвідомлюючи їх повний масштаб лише із запізненням. Минулий досвід свідчить про те, що в періоди відновлення оцінки глибини економічного спаду в європейських країнах переглядалися в бік зменшення на цілий відсотковий пункт через рік після настання спаду і ще більше пізніше.
Проведення жорсткої монетарної політики більш тривалий час
В умовах такої невизначеності центральні банки мають продовжувати проводити жорстку монетарну політику, доки базова інфляція однозначно не повернеться на траєкторію зниження до цільових показників інфляції центрального банку. У зоні євро потрібне подальше підвищення директивних ставок, тоді як в європейських країнах з ринковою економікою, що формується, центральні банки мають бути готові до подальшого посилення політики, якщо реальні процентні ставки є низькими, ринки робочої сили—обмеженими, а базова інфляція—стійкою.
Навіть більше, висока невизначеність посилює аргументи на користь жорсткої монетарної політики. Якщо прогноз щодо інфляції є невизначеним, надто пізнє реагування може завдати більшої шкоди ніж надто раннє реагування, тому що недооцінка стійкості інфляції дозволить їй закріпитися, а це змусить центральні банки посилити свою політику пізніше і на більш тривалий час. У цьому випадку для повернення інфляції до цільового рівня, ймовірно, знадобиться глибока рецесія.
Подібно до цього, у випадках невизначеності щодо глибини економічного спаду розробники монетарної політики повинні приділяти більше уваги інфляції та динаміці ринку праці, стан яких зараз свідчить на користь збільшення процентних ставок. Крім того, навіть з урахуванням високої невизначеності, директивні ставки в деяких країнах перебувають у нижній частині діапазону загальновживаних ставок-орієнтирів, що вказує на те, що для стримування інфляції можуть знадобитися більш високі ставки.
У разі погіршення фінансових умов через такі чинники, як проблеми банківського сектору, відпаде потреба у проведенні такої жорсткої монетарної політики для досягнення цілей центральних банків. Втім, було б помилкою передчасно призупинити або скасувати посилення політики через законне занепокоєння, що вищі процентні ставки супроводжуються збільшенням ризиків для фінансової стабільності.
Координація дій
Однак центральні банки Європи не можуть досягти успіху поодинці. Щоб перемогти стійку інфляцію, уникнувши фінансової кризи та рецесії, всі заходи макроекономічної, фінансової та структурної політики повинні здійснюватися узгоджено.
Забезпечення фінансової стабільності вимагатиме ретельного нагляду та моніторингу як банків, так і небанківських фінансових посередників, планування на випадок непередбачених обставин та вжиття оперативних коригувальних дій. УЄвропейському Союзі стабільність можна зміцнити через розширення сфери дії інструментів урегулювання банківських проблем, чіткіше визначення доступності ресурсів Єдиного фонду санації банків, ратифікацію зміненої угоди щодо Європейського механізму стабільності та досягнення домовленості щодо пан’європейського страхування вкладів.
Для подолання інфляції урядам європейських країн необхідно також здійснити більш глибоку бюджетну консолідацію, ніж передбачено їхніми поточними планами. Хорошою відправною точкою було б поетапне скасування більшості заходів допомоги в енергетиці та точніше націлювання заходів, що залишаться, на допомогу вразливим домогосподарствам. Крім того, проведення жорсткішої фіскальної політики допоможе центральним банкам досягти своїх цілей за нижчих процентних ставок. Це зменшить витрати на обслуговування боргу та ще більше зміцнить фінансову стабільність, зменшивши вразливість країн зони євро до ризиків фінансової фрагментації та вразливість європейських країн з ринковою економікою, що формується, до побічних ефектів посилення монетарної політики ЄЦБ і зростання глобальних процентних ставок у цілому.
Нарешті, реформи у сфері пропозиції можуть сприяти підтримці економічного зростання в умовах обмежувальної макроекономічної політики. Особливе значення мають реформи, спроможні пом’якшити базовий інфляційний тиск, наприклад, зменшити напруженість на ринку праці через збільшення участі жінок і літніх працівників у робочій силі та покращити працевлаштування відповідно до кваліфікації працівників. У ЄС прогрес у реалізації Планів відновлення та стійкості та Союзу ринків капіталу може розблокувати інвестиції, необхідні для збільшення виробничих потужностей, які постраждали від кризи, досягнення кліматичних цілей ЄС та підвищення енергетичної безпеки.
****
Альфред Каммер працює директором Європейського департаменту Міжнародного валютного фонду з серпня 2020 року. На цій посаді він контролює роботу МВФ з Європою.
Раніше пан Каммер працював: керівником апарату офісу Директора-розпорядника МВФ, консультуючи його зі стратегічних та операційних питань і наглядаючи за діяльністю групи вищого керівництва; заступником директора Департаменту стратегії, політики та аналізу, який здійснює загальне керівництво роботою щодо стратегії МВФ та його політики у сфері нагляду; заступником директора Департаменту Близького Сходу та Центральної Азії з питань регіонального економічного розвитку та фінансового сектору; директором відділу управління технічною допомогою, де він консультував керівництво щодо операцій технічної допомоги та здійснював загальний контроль за збиранням коштів і глобальним партнерством для розбудови потенціалу; та радником заступника Директора-розпорядника. Пан Каммер також був постійним представником МВФ у Росії. Після приходу до МВФ пан Каммер працював з країнами Африки, Азії, Європи та Близького Сходу, а також над широким спектром питань політики та стратегії.
